РЕЛІГІЙНЕ ЖИТТЯ ПРОТЕСТАНТСЬКИХ ЦЕРКОВ 

T3.1. Специфіка розбудови структур євангельських християн- баптистів

  У міжвоєнний період на Буковині набули поширення протестантські течії, які легко сприймалися завдяки простоті та доступності богослужінь для пересічних людей. Зважаючи на відсутність у вченні необхідності дотримання великої кількості церковних канонів, складності проведення таїнств та організаційно-штатної побудови, протестантські конфесії повільно, але впевнено займали своє місце в релігійній мережі області. Найбільшою за кількістю прихильників серед них була Церква євангельських християн- баптистів. У 1940 р. на території Чернівецької області діяло 80 баптистських громад. Під час Другої світової війни вони зазнали втрат і в післявоєнний період було зареєстровано 46 їхніх громад, які обслуговувались 45 пресвітерами [40, арк. 130]. З часом відбулося поповнення адептів баптизму й зростання їхніх громад. Збільшення баптистських і загалом протестантських громад пов'язано з низкою причин як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру. Однією з об'єктивних причин є те, що Чернівецька область була переважно сільськогосподарським регіоном, де селяни отримували значну частину доходів від присадибних господарств, отже були відносно незалежними. Такі люди могли дозволити собі бути «ідеологічними дисидентами», дотримуючись небажаних для влади протестантських поглядів. Поширенню баптизму й протестантизму сприяла, як уже було сказано, й відносна простота віровчення. Частина буковинців, будучи незадоволеною консервативною обрядовістю та ієрархізмом традиційних конфесій краю, поповнювала баптистські й інші протестантські громади. Об'єктивною причиною поширення баптизму й протестантизму було скорочення мережі громад традиційних конфесій. До 113 суб'єктивних причин зростання баптистських і протестантських громад варто віднести демографічну політику цих конфесій, зорієнтовану на створення багатодітних сімей і перетворення їх у «домашні церкви». Також до цих причин слід віднести й активну діяльність керівників баптистських громад, які часто отримували підтримку з боку своїх одновірців за кордоном. До активних проповідників баптизму в області в післявоєнний період належав З. Голик із с. Вікно Заставнівського району. Він був здібним організатором, його вплив відчувався у всій області. Унаслідок активної діяльності З. Голика зросла кількість баптистських громад. Так, на початку 1950-х рр. ХХ ст. у Заставнівському районі чисельність баптистів у с. Вікно налічувала 168 віруючих, с. Добринівці - 98, с. Баламутівка - 58, с. Перебиківці - 65, с. Чорний Потік - 36 (разом 420). У 9 селах Кельменецького району - 651, у 7 селах Новоселицького району - 427, у Хотинському районі - 641, Сторожинецькому - 241 та ін. Загальна чисельність віруючих становила 3251 особу [40, арк. 130]. Баптисти активно боролися за повернення молитовних будинків, конфіскованих у них радянською владою з її приходом у край. З таким проханням звернулися віряни с. Мошанець Кельменецького району, які вимагали віддати молитовний будинок, що використовувався ними у 1928-1950 рр. Влада, звісно,не задовольнила їх прохання. Селяни написали скаргу до уповноваженого Ради в справах релігійних культів у Москву. Звідти її переслали назад в область, але тутешні чиновники заявили, що будинок уже встигли відремонтувати за державні гроші. До того ж село потребує клубу [43, арк. 122]. З метою повернення молитовних будинків, керівники та активісти євангельських християн-баптистів вдавалися до різних форм протесту, які змушували владу йти на певні поступки. Так, 6-7 травня 1956 р. у Чернівцях баптисти сміливо вивісили лозунг «Христос помер» і провели зібрання, на яке прийшло близько двохсот молодих людей. Старший пресвітер З. Голик виступив з проповідями. Відтоді за ним встановили негласне стеження 114 працівники спецслужб [43, арк. 87]. Там же пресвітер Пономарьов виступив з промовою, у якій сказав: «Прийдіть до Христа, вірте Христу і він позбавить вас від рабства і беззаконня». У зв'язку з цим його викликали на розмову щодо пояснення змісту висловлювання, на що пресвітер Пономарьов відповів, що у фразу вклав лише християнський зміст [43, арк. 88]. Активну діяльність розгорнув і чернівецький пресвітер В. Андрусяк. Він організував два хори, з якими їздив містами і селами області та України. 29 вересня 1956 р. В. Андрусяк справив у Чернівцях весілля свого сина зі С. Тофан. Весілля відбулося в свято жнив і в ньому взяло участь понад 200 осіб. На весілля пресвітер виготовив спеціальні запрошення. Гості співали і декламували християнські твори до 2-ї години ночі [77, арк. 37-38]. Подібним було й весілля 19 і 26 липня 1960 р. у с. Щербинці Новоселицького району. Святкування проведено на подвір'ї з християнськими декламаціями і піснями. Після урочистостей уповноважений Ради у справах релігійних культів по Чернівецькій області П. Уричев зняв з реєстрації пресвітера І. Кіцен і двадцятку, відсторонивши їх від керівництва громадою [86, арк. 83]. Чимало деталей про те, як відбувались тогочасні весілля у баптистів, подав у спогадах Д. Чорнописький [289, с. 53-66]. Різноманітні форми громадсько-публічної діяльності радянської влади, закриття храмів традиційних церков призводили до збільшення протестантських громад [249, с. 9]. Станом на 13 серпня 1958 р. баптистські громади у Чернівецькій області налічували 4300 віруючих. Збільшилась кількість проповідників. Якщо в 1954 р. один проповідник припадав на 16-17 осіб, то 1958 р. - на 11-12 вірних. У структурі організації був один старший пресвітер, рукопокладених пресвітерів - 45, дияконів - 42, проповідників з амвону - 21. Завдяки таким здібним організаторам і діячам, як З. Голик, до громад баптистів вступали нові віруючі. Наприклад, у 1958 р. до хрещення було підготовлено 325 осіб. Зафіксовано факт, що в смт. Глибока до лав баптистів вступила учителька початкових класів Н. Руденко, родом з Київської області. Не маючи нікого з рідних на Буковині й будучи одинокою, вона погодилася 115 стати членом Церкви євангельських християн-баптистів, представники якої запропонували їй духовну і матеріальну підтримку [44, арк. 17]. Проте були у баптистів і негативні моменти, які можна вважати їх тактичними прорахунками. Так, у с. Бабино Кельменецького району чимало членів громади баптистів, яка існувала з 1924 р., стали єговістами. Уповноважений П. Уричев повідомив, що членів громади залишилося зовсім мало, тому зняв їх з реєстрації [86, арк. 137-139]. Подібна ситуація склалася у громаді с. Круглик Хотинського району і була заборонена. У цей період влада знімала з реєстрації громади менше 20-и осіб. Але заборона діяльності громад не вирішувала проблем з баптистами. Непродуманими рішеннями влада лише заганяла віруючих у глибоке підпілля, або вони розчинялися у середовищі інших конфесій. У січні 1959 р. в с. Романківці Сокирянського району баптисти провели кущові збори, на які прийшли віруючі з сіл Кормань, Вітрянка, Сербичани та ін. (всього з десяти сіл). 8 січня 1959 р. влада запросила до сільської ради пресвітера с. Романківці І. Зубаля, якому висловила попередження, щоб віруючі з інших сіл не відвідували моління. Але І. Зубаль не піддавався тиску. Він наполегливо працював з дітьми, систематично читав їм проповіді про фізіологію людини та створення світу. За це його оштрафували на суму 50 крб. У листопаді 1962 р. оштрафували вдруге за те, що читав дітям Псалтир. 12 листопада 1969 р. до І. Зубаля прийшла міліція. Як наслідок - новий штраф у розмірі 150 крб. Проте грошей для його сплати більше не було, тому він зняв зі стіни новий килим і віддав міліції, оскільки не мав іншого вартісного майна [120, арк. 32-33]. 7 жовтня 1966 р. баптисти Чернівецької області готувалися до Всесоюзного з'їзду Церкви євангельських християн-баптистів. На місцевих зборах віряни обговорили питання релігійного форуму й підготували делегатам наказ. Серед побажань і прохань були такі: дозволити видання Біблії і збірок церковних пісень українською мовою, купівлю будівель під молитовні будинки або будівництво нових, створення в областях курсів регентів. Піднімалося 116 питання щодо поліпшення процедури реєстрації громад, про дозвіл на листування рідною мовою з Українським духовним центром [60, арк. 6]. На Всесоюзний з'їзд Церкви євангельських християн-баптистів, згідно з квотою, від Чернівецької області було обрано 94 делегати. Натомість із сусідньої Івано- Франківської - лише 9 [59, арк. 6]. Основними питаннями, що розглядалися на з'їзді, були: повернення до Церкви євангельських християн-баптистів т. зв. «розкольників», які не бажали вороття до спільного союзу; дискусія про єдність віровчення; обрання нового керівництва Церкви. До братів і сестер «розкольників», які вийшли з-під підпорядкування Всесоюзної Ради євангельських християн-баптистів, було прийнято звернення від делегатів з'їзду. Проте до нього ніхто не дослухався. Апарат уповноваженого Ради в справах релігій при Раді Міністрів СРСР виступив з постановою «Про роботу по протидії протизаконній діяльності прихильників т. зв. «Ради церков» ЄХБ» [289, с. 17-31]. Унаслідок прийнятого акту діяльність владних структур щодо протидії Раді Церков євангельських християн-баптистів помітно посилилася. Після проведеного з'їзду партійні чиновники за завданням райкомів партії почали проводити з віруючими збори, читати лекції про внутрішню і зовнішню політику КПРС, суворіше карати місцевих баптистських активістів. Проте в таких диспутах доволі часто баптисти перемагали лекторів, що викликало лише насмішки з боку протестантів [289, с. 17-31]. На місцях намагались ізолювати активістів Ради Церков євангельських християн-баптистів (баптистів-«розкольників»). З ними проводилась індивідуальна робота та застосовувався адміністративний тиск [56, арк. 33]. Незабаром баптистів-«розкольників» почали арештовувати і судити, одним із перших ув'язнених був Г. Ткачук з Хотина [56, арк. 35]. Потрібно визнати, що представники влади, спостерігаючи зростання впливу баптистів- «розкольників», іноді змушені були йти на поступки легально діючим баптистським громадам, які підпорядковувалися Всесоюзній Раді євангельських християн-баптистів. З цього приводу надійшло роз'яснення 117 заступника голови Ради у справах релігій при Раді Міністрів СРСР А. Пузіна. У документі йшлося: «Надходять скарги, що на місцях влада забороняє надавати приватним особам будинки для моління, під загрозою пожежної небезпеки, санітарної гігієни. Пояснюємо: ЄХБ, користуючись Конституцією, мають право на користування будинками. Заборони ведуть до нелегальних зборів. На правах оренди вони мають на це право». Користуючись моментом, легально діючі баптисти почали створювати оркестри й використовувати їх на різних урочистостях. Виготовляли спеціальні запрошення на весілля, на яких зображали Ісуса Христа і наречених, подавали уривки з Біблії, розповсюджували оригінальні листівки-поздоровлення з Новим роком. [99, арк. 16-17]. У 1957 р. в області з'явилися чималі баптистські громади у селах Кам'янка (134 особи), Нижні Станівці (35 осіб), Горішні Шерівці (75 осіб) Садгірського району, Рокитне (24 особи) Новоселицького району, м. Чернівці (32 особи) [44, арк. 12], що викликало негативну реакцію з боку влади. Так, уповноважений Ради у справах релігій по Чернівецькій області П. Уричев вимагав збільшити тиск на баптистів [44, арк. 10]. Зростала кількість людей, які приймали водне хрещення. Якщо у 1956 р. його прийняло 187 осіб, у 1957 р. - 202, то в 1958 р. - 318. За соціальним статусом кількість хрещених селян становила - 203, робітників - 64, учнів - 5 [44, арк. 79-80]. У Хотинському районі в ці роки налічувалося 700 осіб віруючих-баптистів. Серед них у Недобоївцях - 152, Хотині - 90, Ставчанах - 70, Зарожанах - 66 [86, арк. 51]. Станом на 1957 р. у селах Чернівецькій області продовжували діяти баптистські громади, що виникли в міжвоєнний період. Це, зокрема, громади в селах Заставнівського району. До таких належала Баламутівка, де баптистська громада була заснована в 1926 р. У 1945 р. у зв'язку з війною, кількість баптистів у селі скоротилась до 31 особи, а в 1957 р. громада зросла до 61 особи. До баптистів Баламутівки приєдналася група вірних із с. Ржавинці - 20 осіб. У с. Вікно баптистська громада виникла в 1930 р. До них приєдналися 118 баптисти с. Погорілівка. Після війни кількість баптистів у громаді с. Вікно становила 80 осіб, у 1958 р. їхня кількість зросла до 168. До цієї громади, крім баптистів с. Погорілівка, приєдналися баптисти сіл Митків (10 осіб), Неполоківці (6 осіб), Самушине (6 осіб). Чоловіків налічувалось 59, жінок - 109. Пресвітером у громаді служив колгоспний пасічник С. Гуменюк, здібний організатор і проповідник. До старих баптистських громад належала громада с. Добринівці, яка виникла в 1932 р. З 1945 по 1950 р. вона мала власний молитовний будинок, який представники влади відібрали під пологовий будинок. У 1957 р. громада налічувала 106 осіб на чолі з пресвітером Д. Дарійчуком. Добринівські баптисти працювали у колгоспі навіть бригадирами. При цьому бригадири-баптисти добре справлялися зі своїми обов'язками і до них не було претензій [44, арк. 12-13]. У 1960 р. Чернівецький обком партії наголошував, що кількість баптистів у краї збільшилась на 129 осіб. До хрещення було підготовлено 466 осіб. Чисельність баптистських громад цього року сягала вже 4210 осіб. Надзвичайно активно діяли баптисти у м. Хотин, у селах Недобоївці, Ставчани, Рукшин Хотинського району; Грушівці, Комарів, Ленківці, Мошанець, Оселівка Кельменецького району; у згадуваних селах Вікно, Баламутівка, Добринівці Заставнівського району; Нижні Станівці, Верхні Петрівці, Стерче Глибоцького району; Ломачинці, Романківці Сокирянського району; Несвоя, Дінауци (Динівці) Новоселицького району. У 1960 р. в області існувало 46 зареєстрованих баптистських громад, а з реєстрації було знято лише 4 громади. Цього ж року апарат уповноваженого Ради в справах релігійних культів у Чернівецькій області завів у звітності нову графу, в якій потрібно було вказувати число громадян, що розірвали стосунки з релігією. У графу можна було записати будь-яку кількість людей. Ця категорія називалась «наближеними» і збільшувалася за рахунок шантажованих або репресованих за релігійні переконання людей. Їм пропонували покинути громаду, погрожуючи звільненням з роботи, а іноді, навпаки, обіцяючи «просування» на службі. Приміром, адміністрація 1-ї Чернівецької міської лікарні звільнила за 119 приналежність до баптистів медсестру Т. Маринчук. У с. Дарабани Хотинського району голова колгоспу звільнив тракториста [107, арк. 1-3]. Постійно з обласного центру в райони надсилалися інформаційні листи з вимогою зупинити пропаганду, яку ведуть окремі баптисти в трудових колективах. Зокрема, претензії про таку діяльність були заявлені В. Козорізу, робітнику цукрового заводу у с. Кострижівка Заставнівського району. Відомості про нього отримав секретар Заставнівського райвиконкому Ф. Форостенко, від якого вимагали вжити суворих заходів [110, арк. 230]. Секретаря Сторожинецького райвиконкому попереджали, що мешканець с. Комарівці Г. Равлюк вербує людей у баптистські громади, і рекомендували покарати його за грубе порушення законодавства [110, арк. 230]. Переслідування баптистів за їхню місіонерську діяльність здійснювалися і в інших районах області. Так, прокуратура Вижницького району почала перевірку матеріалів про «антинародну діяльність» баптистського подружжя Мазуренків із смт. Берегомет. Прокурор А. Грибанов віддав вказівку якомога повніше задокументувати протизаконну діяльність, яка б підтвердила «антигромадську сутність» Мазуренків, щоб їх можна було притягнути до кримінальної відповідальності [110, арк. 150]. У 1972 р. по Чернівецькій області прокотилася хвиля відмов щодо надання права на реєстрацію протестантських громад. Наприклад, баптистам с. Лукавці Вижницького району відмовили в реєстрації, оскільки вони належать до громади у с. Банилів. Так само було умотивовано відмову громадам баптистів у селах Велика Буда Глибоцького р-ну (місцеві баптисти належали до громади в с. Привороки), Селище Сокирянського р-ну (вірянам наказали залишатися в громаді с. Комарів Кельменецького р-ну), Шишківці Сокирянського р-ну (баптисти перебували в громаді с. Романківці). Жителям с. Неполоківці Кіцманського р-ну було заявлено, що заяву на реєстрацію «сконструювали» фанати З. Ганкевич та А. Лисюк [126, арк. 51]. Баптисти Садгори скаржилися, що у них відібрали молитовний будинок у Чернівцях по вул. Червоноармійській, 7. Натомість надали будинок у Садгорі, 120 де вони мали спільно молитися з адвентистами. Цей будинок баптисти не використовували й вимагали повернути їм колишній. Від апарату обласного уповноваженого Ради в справах релігій надійшла відповідь: «Ваша заява розглянута. В проханні вам відмовлено» [120, арк. 170-171]. Аналізуючи кількість адміністративних стягнень на представників протестантських організацій краю, можна зробити висновок, що найбільше серед них карали баптистів, оскільки їхні громади були найчисельнішими та найактивнішими в місіонерській діяльності. Так, у 1973 р. в Кельменецькому районі з 19 справ, порушених проти протестантів, 10 припадало на баптистів, у Новоселицькому - з 28 справ - 14, у Хотинському з 17 - 12 [127, арк. 113, 117]. Обласний уповноважений Ради у справах релігій постійно інформував партійні органи про діяльність баптистів і про недоліки роботи з ними. Наприклад, у Новоселицькому районі, писав він, не справлялася з обов'язками секретар райвиконкому Є. Ордіна. За рік від неї не надійшло жодної інформації про діяльність баптистських громад, працівниця не повністю виконувала вказівки, що надходили з області. Тому уповноважений вимагав її замінити [110, арк. 166]. Відмова баптистам у реєстрації громад спонукала людей до пошуку будинків, де б можна було збиратися. Такі збори зафіксували у с. Турятка Глибоцького р-ну в домі Т. Микитюка. Серед присутніх було 20 дітей, які після зібрання вивчали релігійні пісні [106, арк. 6]. Відбувалися нелегальні моління і в Садгорі у помешканні В. Кучерівського по вул. Стінка, 51, у яких брали участь 26 дорослих і 6 дітей, про що було складено відповідний акт [106, арк. 6]. Попри тиск, який чинився на баптистів, вони не переставали звертатися з проханнями зареєструвати їхні громади. Наприклад, у 1963 р. прохання про реєстрацію надійшли із сіл Анадоли й Данківці Хотинського району. У реєстрації було відмовлено громадам обох сіл. Не дозволили реєструватися громадам із сіл Перківці Кельменецького р-ну й Маршинці Новоселицького р- ну, порекомендувавши йти молитися у с. Дінауци (Динівці) Новоселицького р- 121 ну [127, арк. 51]. 10 жовтня 1973 р. мешканці сіл Вороновиця і Неполоківці звернулися до владних структур з проханням про реєстрацію і повернення конфіскованих молитовних будинків. Після відмови люди почали збиратися нелегально. Така ж ситуація виникла у баптистів молдавської національності в с. Шишківці Сокирянського району. Понад 60 віруючих цієї конфесії 15 разів зверталися до районних і обласних чиновників, але ніхто їм ні разу не відповів. В останньому листі віруючі написали так: «Дайте нам офіційну відповідь: маємо ми право бути віруючими і задовольняти релігійні потреби чи ні?» [114, арк. 25]. Чиновники і далі не дослухалася до громадян і продовжувала штрафувати й судити активістів [182, с. 282-300]. За поданими матеріалами покарали пресвітера Стерченської баптиської громади Цорика, її членів П. Пінчука, А. Романюка. У лютому 1971 р. визнали винними баптистів с. Кам'янка за те, що зібрали дітей на моління у будинку Л. Буждуги [121, арк. 6]. Ці та інші суди описані в книзі Д. Чернописького «Життя віруючих Буковини» [289, с. 47-52]. У місцевої влади Глибоцького р-ну виникали певні проблеми з жителями прикордонних сіл. У 1964 р. тут вивели «з підпілля» баптистів сіл Широка Поляна і Просіка та надали дозвіл на відкриття спільного молитовного будинку у с. Кам'янка. Згодом пресвітери сіл Широка Поляна і Просіка пішли далі і заявили, що віруючим забороняють приходити на моління у прикордонну смугу с. Кам'янка. Вони звернулися до районної ради з проханням про створення власних громад, на що отримали заборону. Влада не бажала подальшого розгалуження релігійної мережі [136, арк. 41-44]. Представники влади прискіпливо відстежували діяльність баптистів поблизу кордону. Так, уповноважений Ради в справах релігій по Чернівецькій області П. Подольський постійно контролював видачу пропусків у прикордонну зону служителям культу, наприклад, пресвітеру П. Штефуряку у с. Турятка Глибоцького району [158, арк. 9]. Станом на 1977 р. в області вже діяло 50 баптистських громад кількістю 6649 віруючих [135, арк. 34]. Влада легалізувала громади у с. Дубівка, Молодія 122 (74 осіб), м. Новоселиця (200 осіб), с. Репужинці (180 осіб), вивівши їх «з підпілля» [133, арк. 150]. Виведення баптистських громад «із підпілля» проводилося передусім з метою, аби забезпечити дієвий контроль за ситуацією в протестантському середовищі. Адже контролювати малі нелегальні групи було вкрай важко. Водночас органи влади намагалися об'єднувати громади євангельських християн-баптистів з громадами християн віри євангельської (п'ятидесятниками). Це робилося для того, щоб ефективніше впливати на вірян та стежити за їхньою діяльністю. Наприклад, у 1973 р. баптистська громада с. Межиріччя під тиском владних структур об'єдналася з трьома групами п'ятидесятників сіл Межиріччя та Їжівців. Однак не все відбулося так, як хотілося чиновникам. Група баптистів на чолі з Іонашком відкололася від громади, вбачаючи в об'єднанні конфесій «радянську руку». Водночас група п'ятидесятників на чолі з Р. Мотреску, яка спочатку приєдналася до баптистів, згодом вирішила перейти до адвентистів сьомого дня. Щоб вивчити діяльність т. зв. «екстремістів» Іонашка, Мотреску, Фрунзи, Калінеску, з обласного центру направили відповідальних осіб [135, арк. 38-39]. Водночас окремі баптисти виступали проти влади і не бажали реєструвати свої громади. Зокрема, це стосується баптистів с. Тарасівці Новоселицького р-ну. Їх пресвітерів суворо попередили, що притягнуть до кримінальної відповідальності. Неодноразово викликали до сільської ради з с. Динівці (Дінауци) Новоселицького р-ну проповідника Тодорончука і пресвітера Паламарчука настійливо рекомендували припинити роботуз дітьми [135, арк. 38-39]. Представники влада намагалися працювати з кадрами пресвітерів, аби утримувати їх в полі зору. За «прихильне» ставлення до влади пресвітери отримували від апарату уповноваженого Ради з релігійних культів певні преференції. Уповноважений П. Подольський, характеризуючи пресвітерів, вважав лояльними до влади А. Онофрійчука (с. Козиряни), І. Штефуряка (с. Давидівці), В. Швеця (м. Чернівці) [118, арк. 25-27]. 123 Активно і цікаво працювали баптисти з молоддю. Діти читали вірші, інсценували біблійні сюжети («Блудний син», «Каїн», «Авель» та ін.), співали пісні, записували їх на магнітофонні плівки тощо [45, арк. 33-34]. Старший пресвітер області З. Голик звернувся за дозволом на створення ще одного духового оркестру молоді за прикладом громади євангельських християн- баптистів м. Луцька. Отримавши негативну відповідь, З. Голик наполягав: «Чому таке можливе у Луцьку, а у нас ні?» [110, арк. 121]. Коли 19 квітня 1973 р. за присутність на молінні дітей у с. Мамалига органами влади було оштрафовано 7 осіб по 30 крб. кожного на чолі з пресвітером В. Савчуком, люди написали скаргу в юридичний відділ Ради уповноваженого з релігій у Москву. Завідуючий відділом тов. Гольст пояснив, що правові документи не передбачають покарань за присутність на молитовних зборах дітей. Таким чином, влада начебто ставала на захист громади, що було вкрай рідкісним явищем [127, арк. 135]. Це, ймовірно, було викликано небажанням, щоб інформація про утиски віруючих протестантів потрапила в закордонну пресу. Незважаючи на відсутність офіційних заборон щодо участі дітей та молоді в церковному житті, влада різними методами продовжувала перешкоджати їх залученню до богослужінь. Про одне із підліткових зібрань П. Подольський сигналізував секретарю Чернівецького міськкому партії М. Коптєву. Він зазначив, що молоді люди зібралися на пробне заняття музичного гуртка у молитовному будинку євангельських християн-баптистів м. Чернівці. Матеріали негайно передали до прокуратури. Начальникам будинкоуправлінь наказали стежити за нелегальними зборами баптистів на приватних квартирах, директорам шкіл вказали на необхідність посилення атеїстичного виховання тощо [109, арк. 6]. Баптистські проповідники, щоб зробити свої проповіді переконливішими в очах віруючих, іноді вдавалися до маніпулювання, навіть використовуючи природні явища. Після землетрусу 4 березня 1977 р., який був відчутний на теренах Чернівецької області, на молитовних зібраннях у селах Баламутівка 124 Заставнівського району, Несвоя Новоселицького району та Привороки Глибоцького району баптистські пресвітери говорили, що це одна з ознак близького приходу Христа [135, арк. 74]. Баптисти, як і деякі інші протестанти, намагалися не брати участі у виборах до радянських органів. У відповідь райкоми партії та райвиконкоми складали списки тих, хто відмовлялися голосувати. Наприклад, під час виборів 19 червня 1977 р. у Кіцманському районі не брало участі в голосуванні за релігійними переконаннями 8 осіб, у Кельменецькому - 7, Заставнівському - 12, Глибоцькому - 28, Новоселицькому - 58, м. Чернівці - 14. Але ці дані були заниженими і не відповідали дійсності. Серед тих, хто не йшов на вибори, були єговісти, п'ятидесятники та віряни інших конфесій [135, арк. 191-192, 195-196, 200-201]. Євангельські християни-баптисти Чернівецької області мали підтримку світового баптистського руху, представники якого часто приїжджали на Буковину. Так, 8 липня 1973 р. у Чернівцях відбулися збори євангельських християн-баптистів з участю 5-и американських туристів, які навідувалися майже кожного року. З 1 по 3 жовтня 1977 р. на Буковину приїхали заступник генерального секретаря Союзу українських баптистів Канади і США М. Бріч і пастор м. Едмонтон О. П'ятоха. Проживали вони на приватній квартирі старшого пресвітера А. Лисюка. За час свого перебування зустрічалися з пастором В. Швецем, вірянами З. Ганкевичем і А. Кунісовським. Їх проповідницька діяльність носила чисто релігійний характер. Іноземці оглядали, як проводиться реконструкція будинку, виділеного під молитовний дім громади євангельських християн-баптистів у Чернівцях. О. П'ятоха знімав хід реконструкції на кіноплівку [135, арк. 291-292]. Влада контролювала підбір кандидатів на посади старших пресвітерів євангельських християн-баптистів. Наприклад, кандидатуру А. Лисюка П. Подольський узгоджував з уповноваженими Ради в справах релігій СРСР і УРСР. 28 червня 1973 р. відбулися збори 22 делегатів від громад, на яких мали переобрати А. Лисюка. Присутні пресвітери виступили проти запропонованої 125 кандидатури та втручання П. Подольського в автономне життя церкви, а діяльність А. Лисюка охарактеризували незадовільно [127, арк. 92-93]. Для навчання на заочних біблійних курсах людей підбирав особисто уповноважений П. Подольський. Ним давалися й відповідні характеристики кандидатам на навчання, наприклад: «Щодо Іванова Віктора Васильовича, то він є прибічником релігійного екстремізму, одним з активістів протизаконної діяльності громади ЄХБ в м. Чернівці. На думку органів влади, зараховувати його на навчання не доцільно» [135, арк. 190]. З метою компрометації баптизму апарат уповноваженого Ради в справах релігій у Чернівецькій області намагався використати трагічні випадки з особистого життя віруючих, наприклад, убивство баптистом І. Загарюком на ґрунті ревності громадянської дружини Л. Савчинської, матері двох дітей. П'ятиденний суд, з 12 по 17 травня 1967 р., відбувся у Чернівцях. З'ясовано, що Л. Савчинська застала І. Загарюка з коханкою, через що влаштувала скандал. Про зраду повідомила брата Загарюка та вимагала від чоловіка, щоб узяв з нею шлюб. І. Загарюка викликали на церковну раду громади євангельських християн-баптистів с. Кам'яна, де він заявив, що не хоче вінчатися з Л. Савчинською. У ніч з 11 на 12 січня 1967 р. він убив громадянську дружину та був затриманий міліцією при спробі втопити речові докази в р. Прут. Судовий процес з самого початку набрав антирелігійного забарвлення й «викривав реакційну сутність євангельських християн-баптистів і п'ятидесятників». Слідчі вимагали від І. Загарюка осудити себе як сектанта, засудити пресвітерів та закликати віруючих, щоб вони порвали зв'язки з сектантством. Судді допитували пресвітерів З. Голика з Чернівців та І. Воробця з Кам'янської общини, намагаючись змусити їх засудити своє віровчення, однак на такий крок вони на пішли. Підсудному обіцяли помилування, якщо він говоритиме те, що від нього вимагали: про байдужість баптиської громади до особистого життя, шкідливість релігії, антигромадський зміст протестантського віросповідання. Однак суд І. Загарюка не помилував, а присудив найвищу міру покарання - розстріл [144, арк. 57]. 126 Серйозне занепокоєння викликала у влади громада євангельських християн-баптистів Садгірського р-ну м. Чернівці, які зверталися в усі інстанції з проханням про виділення приміщення. Міська влада констатувала, що керівництво громади налаштовує вірян на негативне ставлення до радянської влади. Проводячи хрещення, вони відмовлялися подавати списки до міської ради. Водночас у громаді йшла боротьба за чистоту рядів. Баптисти хотіли позбутися провладного пресвітера громади Босовика, про якого поширювалися чутки як про інформатора КДБ та донощика міськвиконкому [135, арк. 25-29]. У кінці 1970-х років почалася нова хвиля вимог щодо повернення відібраних у баптистів будинків. Тепер ці вимоги звучали гостріше, навіть з осудом радянської влади. Так, 11 березня 1979 р. надійшла колективна заява від віруючих с. Вітрянка про повернення будинку, яким вони користувалися до 1944 р. За радянської влади будівлю використовували як сільський клуб, потім - як квартиру для учителів. Напередодні, 23 лютого, до уповноваженого прийшли 8 осіб баптистів і заявили: якщо їм не віддадуть будинок - відмовляться від реєстрації [145, арк. 8]. З подібною скаргою звернулися 40 осіб громади с. Чепоноси Хотинського р-ну, котрі вимагали зареєструвати їхню релігійну громаду й повернути колишнє приміщення молитовного будинку. Їх конфіскований молитовний дім обладнали під колгоспний зерносклад. У скарзі повідомлялось, що прохання надіслано і до Москви, у результаті чого їм пообіцяли вирішити проблему якнайближчим часом. «Пройшло шість місяців, але відповіді немає. Звертаємося ще раз. Побачимо, яку ми свободу захищали від фашистських загарбників», - писали баптисти [120, арк. 313]. На їхню скаргу реакції знову не було. Тоді до П. Подольського на розмову прийшли активісти Г. Атонюк, В. Бурдейний, Ф. Нижник, А. Якимчук, яким чиновник дав письмове пояснення про відмову в реєстрації. У 1981 р. члени громади євангельських християн-баптистів с. Поляна Хотинського району два рази писали до Ради у справах релігій УРСР, щоб їх зареєстрували. У відповідь їх двічі штрафували [132, арк. 10]. Аналогічна скарга надійшла від баптистів с. Багринівка Глибоцького р-ну про виділення будинку для моління. Їм 127 відповіли, щоб вони ходили молитися до с. Нижні Петрівці Сторожинецького р-ну за 29 км, де вони приписані до громади [120, арк. 31]. Також у 70-ті роки баптисти почали критикувати радянську владу за впровадження нових громадянських обрядів. Так, реагуючи на відкриття в Чернівцях Палацу урочистих подій, вони заявляли таке: «Власті змушені визнати, що нові обряди не приносять щастя людям, тому що вони без Бога» [57, арк. 16]. 25 травня 1980 р. пресвітер євангельських християн-баптистів В. Швець заявив чиновникам апарату уповноваженого таке: «Сталін гірше Гітлера. Гітлер знищив 20 млн. населення, а Сталін 110. Віруючих в СРСР переслідують». Негативно він говорив і про допомогу СРСР Афганістану. 1 червня цього ж року заявив, що інформуватиме своїх закордонних братів про утиски вірян. 7 вересня 1980 р. проповідник виступив проти переслідування дітей у школах за християнську віру [150, арк. 29]. Євангельські християни-баптисти широко відзначали свята, використовуючи їх для пропаганди свого культу. Це були Новий рік, Різдво, Хрещення, Стрітення, Пасха, Вхід в Єрусалим, Вознесіння, Трійця, Преображення Господнє, свято жнив, свято єдності. Проведення цих та інших дійств суворо контролювалися органами влади. Наприклад, про свята жнив та єдності, які проходили у с. Ширівці Заставнівського р-ну, виконком сільради звітував, що порушень громадського порядку під час святкувань не було. Натомість, у с. Виженці Вижницького р-ну під час свята пресвітер Павлюк виступав з критикою радянської влади та вчителів, які переслідують дітей у школі за їхні релігійні погляди [128, арк. 343]. У Путильському районі на Різдво баптисти їздили на чотирьох машинах і колядували. Одну з них районна міліція затримала, проте три машини поїхали в інші села [133, арк. 11]. Перевіряючи проведення баптистських зібрань у Чернівцях, представники влади констатували, що проповіді у молитовних будинках читаються з великим піднесенням і дуже емоційно. Віруючі щиро моляться, деякі навіть плачуть. У проповідях підкреслюється, що сатана ходить скрізь і 128 підбурює людей не вірити в Бога. Проповідники закликають віруючих не слухати сатану. Безперечно, під сатаною баптисти розуміли радянську владу, яка влаштовувала гоніння на віруючих [131, арк. 308]. Влада намагалася обмежити діяльність євангельських християн- баптистів. Від керівників баптистських громад вимагали «не гнатися» за кількістю віруючих, не займатися місіонерською діяльністю, старшому пресвітеру стежити за діяльністю новоприйнятих в громади членів, кошти громад утримувати в державних ощадкасах, боротися з «сектантськими» поглядами на мистецтво, літературу, кіно, радіо, телебачення тощо. Обмеження з боку владних органів діяльності баптистських громад не влаштовувало багатьох прихильників, тому деякі з них збиралися нелегально, виступали із заявами про еміграцію до демократичних країн, у яких можна було б вільно молитися. Заяви на виїзд з СРСР 26 квітня 1978 р. надійшли зі Сторожинецького (8 сімей), Глибоцького (19 осіб) районів [142, арк. 44-47]. Щодо нелегальних зборів, то апарат обласного уповноваженого Ради в справах релігійних культів заактував збори у селах Іванівці Кельменецького р-ну (8 осіб), Великий Кучурів Сторожинецького р-ну (23 особи, в т. ч. 4 дітей) [142, арк. 202, 205]. Обласні уповноважені Ради в справах релігійних культів намагалися всіляко обмежувати діяльність керівників громад євангельських християн- баптистів. Скажімо, коли до м. Мукачево Закарпатської області приїхав з Чернівців пресвітер А. Берник з наміром одружитися та організувати весілля, уповноважений по Закарпатській області письмово звернувся до П. Подольського не допустити приїзду на весілля представників буковинських баптистів [109, арк. 264]. Траплялися випадки, коли під час проведення баптистських весіль представники влади заборонялися певні дії. Так, 29 червня 1970 р. на весілля у с. Ломачинці Сокирянського району прибув секретар райвиконкому В. Гуцул з помічниками і заборонив гру оркестру. У відповідь баптисти почали заявляти, що їм влаштовують гоніння, як неграм у США. Так само влада забороняла весілля з музикою у селах Молодія Глибоцького р-ну, 129 Романківці Сокирянського р-ну, м. Чернівці та інших населених пунктах [61, арк. 4-5]. У Чернівцях відбувся конфлікт з начальником автобусного парку Чугуновим, який дозволив орендувати автобус на перевезення весільного кортежу, за що отримав зауваження по партійній лінії. 24 серпня 1975 р. ситуація повторилася в дещо іншому варіанті під час весілля сина старшого пресвітера А. Лисюка. Пам'ятаючи про партійне стягнення, начальник автобусного парку зняв автобус з маршруту № 18 та оголосив, що на дорозі ремонт. Весільний кортеж, натомість, пройшов пішки 3 км., прославляючи Бога. Чугунова знову звинуватили, і він отримав догану по партійній лінії [128, арк. 252]. Покарали також начальника Чернівецького автопарку № 25021 М. Зарубу за те, що надав в оренду автобус на баптистське весілля у с. Бабино. П. Подольський звинуватив керівника підприємства у «допомозі сектантам» [127, арк. 163]. Цього ж року баптисти зіткнулися ще з однією формою утисків: вони почали скаржитися, що від їхніх молитовних будинків відключають електроенергію. У журналі «Післанець правди» в США з'явилося таке повідомлення: «Віруючим-баптистам у Чернівецькій області України не дають можливості користуватися освітленням культових приміщень». П. Подольський з цього приводу відповів, що на «таких пустякових питаннях віруючі озлоблюються проти партії й уряду» [128, арк. 72]. Серед баптистів у кінця 1970-х років продовжували діяти групи т. зв. «розкольників», які не погоджувались із курсом Всесоюзної Ради Євангельських Християн-Баптистів (ВР ЄХБ), зокрема Братським повідомленням Президії ВР ЄХБ від 5 грудня 1977 р. щодо оцінки святкування 60-річчя СРСР. Серед баптистів Чернівецькій області Братське повідомлення викликало різке невдоволення. Пресвітер євангельських християн-баптистів Садгірського району м. Чернівці В. Швець вказував, що не привітання і зізнання «в любові» треба було направляти владі, а заклик до покаяння. Були негативні висловлювання щодо участі ВР ЄХБ в екуменічному русі. Це 130 трактувалося як зрада баптизму та прагнення до створення нової релігії. З цих питань готувався проект тексту з вимогою відкритого покаяння, інакше погрожували піти до «розкольників» - Ради Церков євангельських християн- баптистів. Такі погляди мали підтримку у баптистських громадах с. Перебиківці Хотинського району, с. Комарів Кельменецького району та ін. Від імені пресвітера громади с. Комарів Телешмана направлено листа до ВР ЄХБ з пропозицією відмовитись від спілкування з православним духовенством, яке ще донедавна «душило» громади, бо інакше громада буде шукати нову баптистську організацію (натяк робився на баптистів-«розкольників») [160, арк. 90]. Активно виступав за поширення християнських ідей серед молоді пресвітер Романковецької громади баптистів І. Зубаль, за що його неодноразово штрафували. Він розказував дітям біблійну теорію про створення світу та організовував спеціальні дитячо-юнацькі служіння. Прокуратура заборонила І. Зубалю працювати з молоддю. Також, побоюючись переходу пресвітера на бік баптистів-«розкольників» з Рівненської області, які вже працювали у районі, з ним постійно проводилися профілактичні бесіди [160, арк. 91]. Рада Церков євангельських християн-баптистів почала підпільно передруковувати деякі книги, що вийшли за кордоном. Автора однієї з таких книг, виданої у друкарні «Християнин» (друкованому органі баптистів- «розкольників») під назвою «Чи існує загробне життя?», П. Рагозіна працівники КДБ характеризували як спеціаліста з «ідеологічних диверсій в країнах соціалізму». Книга викликала зацікавлення навіть у деяких працівників апарату обкому партії, і це свідчило, що в їхньому середовищі були «ідеологічно нестійкі» особи [160, арк. 90]. У повсякденному протистоянні з органами влади зростав досвід керівників баптистських громад. Наприклад, доволі вміло діяли лідери Садгірської громади євангельських християн-баптистів. Це - І. Данилюк, Дацько, Гуцул, брати Костинюки, Гаврилов та інші, з якими часто проводили 131 профілактичну роботу в органах прокуратури, міськраді. Їх також неодноразово письмово попереджували про антигромадську діяльність [142, арк. 140-144]. Баптисти-«розкольники» вимагали від влади дозволу на реєстрацію. З цією метою вони провели у Москві перед будівлею ЦК КПРС масове зібрання. У відповідь на такі дії голова Ради в справах релігійних культів при Раді Міністрів СРСР В. Куроєдов рекомендував провести на місцях дієві заходи щодо припинення «незаконних» дій прибічників цієї релігійної структури, використавши при цьому актив легально діючих баптистських громад, підпорядкованих ВР ЄХБ [109, арк. 293]. Однак баптисти-«розкольники» продовжували боротися за право реєстрації і домагалися дозволу на проведення Всесоюзного з'їзду євангельських християн-баптистів. Проте їм було відмовлено у такому праві, мотивуючи тим, що уповноважений орган вже існує і ним є ВР ЄХБ, обрана 1945 р. [109, арк. 291]. Реакція органів влади на виступи баптистів-«розкольників» була жорсткою. Були заарештовані і засуджені на тривалі терміни ув'язнення В. Бессонов, В. Костинюк, М. Кушнір, В. Римар, І. Цера. Уповноважений П. Подольський надіслав копії вироків у Ради в справах релігій в Москві і Києві за № 14 від 09.06.1980 р. Того ж року були засуджені також 18 представників єговістів і 2-а п'ятидесятники [155, арк. 13]. Владні структури намагалися не допускати проведення нелегальних зібрань баптистів-«розкольників». Так, у с. Великий Кучурів на квартирі Л. Ончуленка було виявлене нелегальне проведення таких зібрань. На молитовному зібранні були присутні 13 осіб. На пропозицію представників влади розійтися, учасники зібрання вчинили протидію. Один із них почав «злоязичити» на адресу радянської влади. Його заарештували та доставили до сільської ради. Дорогою він намагався викинути записки з анкетними даними учасників молитовного зібрання [155, арк. 24]. У с. Кадубівці також була створена організація баптистів-«розкольників» у кількості близько 20-и осіб під 132 керівництвом Ю. Луцика, подружжя Дмитра і Парасковії Рудей (у минулому учасників визвольної боротьби ОУН) [131, арк. 59]. Аби запобігти проявам «екстремістської» діяльності в середовищі баптистів, Рада у справах релігій при РМ СРСР 1 грудня 1981 р. санкціонувала проведення в Чернівцях у молитовному будинку по вул. Лозівській, 20 нараду пресвітерів євангельських християн-баптистів Чернівецької та Івано- Франківської областей. У нараді взяв участь заступник старшого пресвітера ВР ЄХБ по Україні Г. Комендант. На цій нараді, зокрема, обговорювалися взаємини з п'ятидесятниками та була засуджена діяльність баптистів- «розкольників» [151, арк. 23]. Станом на 1983 р. в Чернівецькій області налічувалося 6 громад баптистів-«розкольників». Їхні активісти вимагали дозволити друк релігійних видань українською та молдавською мовами. Також вони вимагали, щоб їм повернули публікації (844 примірники Євангелій та 3670 листівок релігійного змісту, виданих «Біблійним товариством»), які були вилучені під час митного контролю на контрольно-пропускному пункті Порубне. Цю літературу намагалися провезти німецькі туристи [155, арк. 81]. Та попри репресії, релігійна література «екстремістського характеру» проникала в область. Так, обласний уповноважений Ради в справах релігій П. Уричев виявив на території краю брошуру баптистів-«розкольників» під назвою «Наставь юношу» й негайно надіслав її для ознайомлення до Києва та Москви [103, арк. 24]. Від чернівецьких прихильників Ради Церков євангельських християн- баптистів у різні державні інстанції почали надходити листи про утиски сім'ї В. Хайло з м. Красний Луч Ворошиловградської області, зокрема, що у них насильно забирають дітей. Про родину В. Хайло республіканські органи влади підготували роздруківку, в якій наводилися факти про його судимість за розкрадання держмайна, про неналежне виховання дітей, яких у сім'ї було п'ятнадцятеро. Старший син (1955 року народження) в 1973 р. засуджений на 8 років позбавлення волі за групове зґвалтування неповнолітньої. Михайло (1960 року народження) під час навчання побив ученицю, яка місяць після того 133 провела у лікарні, Олександр (1961 року народження) після 5-го класу покинув школу, займався крадіжками. В. Хайло та його дружина стверджували, що за вказівкою властей лікарі зробили дітям спецшколи ін'єкції, які затримують їх розвиток, тому заборонили їм відвідувати заняття. У листах В. Хайло писав, що він і діти ні в чому не винні, а страждають за віру [142, арк. 33-34]. Активність баптистських громад дала підстави обласній владі констатувати, що в баптистському середовищі припинився спад релігійності, а подекуди навіть відбувається зростання. Збільшувалися грошові надходження в баптистські громади, зростав їхній вплив на молодь і дітей. Відзначалося, що молитовні будинки переповнені молоддю й підлітками. Представники влади не могли припинити наростання таких небажаних, але очевидних фактів, тому вдавалися до адміністративних заходів, а також до штучного заниження статистики релігійної обрядовості. Щоб призупинити діяльність баптистів-«розкольників», влада почала ініціювати збори трудових колективів у селах та містечках краю, організовувати сільські сходи, на яких обговорювали порушення баптистами радянського законодавства про культи. Підготовлені лектори й агітатори розказували, що конфесія утворилась у 1960 р., її «вожаки» намагаються зародити у вірян почуття невдоволення радянським законодавством про культи, оголосили себе законним керівним органом баптистської спільноти; окрім того, почали розповсюджувати листівки і звернення, в яких здійснювали наклеп на радянську державу і її релігійну політику. У трудових колективах почали компрометувати керівників «розколу». Наголошували, що ними були І. Антонов з Кіровоградської області (5 разів засуджений, з них 2 рази за неробство, 1944 р. дезертирував з лав Червоної армії); А. Петренко з м. Коростень Житомирської області (служив офіцером у німецькій армії, брав участь у каральних операціях на території Польщі та Югославії, засуджений) [160, арк. 69-79]. 134 Натомість, члени Ради Церков євангельських християн-баптистів О. Романишин та І. Голик, відстоюючи свої релігійні права, написали у Чернівецьке управління КДБ листа, вимагаючи виділити їм приміщення під молитовний дім. У КДБ відповіли, що не мають ніякого стосунку до євангельських християн-баптистів [148, арк. 120]. Постійні заборони щодо діяльності баптистів призвели до конфлікту, який стався у другому півріччі 1979 р. в Чернівцях. По вул. Макаренка, 25 баптисти побудували навіс і почали на тому місці проводити богослужіння [289, с. 101-102]. З ними вели бесіди у райвиконкомі, але баптисти продовжували молитися і процес затягувався. Влада вирішила 25 грудня 1979 р. за допомогою комсомольського оперативного загону розібрати навіс. Проте наступного дня люди продовжували молитися під відкритим небом і повідомили про порушення прав людини. Про подію заговорили радіостанції світу. У результаті справа завершилась визнанням неправомірних дій влади у Чернівцях та поверненням баптистській громаді будівельних матеріалів [149, арк. 1-2]. Розглядаючи діяльність євангельських християн-баптистів у період радянської влади, зазначимо, що представники цієї конфесії не тільки зберегли свої структури, а й створили нові та розширили свою діяльність. Серед усіх протестантських конфесій євангельські християни-баптисти мали в Чернівецькій області одну з найрозгалуженіших і міцних структур, незважаючи на те, що влада використовувала різні форми і методи переслідувань представників цієї конфесії. Серед них - конфіскація майна, заборона на реєстрацію, штрафи, арешти, відверті незаконні судилища, шантаж тощо. Обласні уповноважені, секретарі районних рад створювали на місцях агентурні апарати, за допомогою яких намагалися тримати баптистські громади під постійним контролем. Однак їм не все вдавалося. Релігійні переконання, віра в Бога, дух, який загартовувався у повсякденній боротьбі за право молитися, допомогли баптистам у протистоянні з державною владою. 135 ЄХБ у Чернівецькій області активно підтримували представники баптистських організацій з інших країн. Посилаючись на статті Конституції СРСР, баптисти вимагали свободи віросповідань. Вони намагалися виховували у християнському дусі підростаюче покоління, створювали релігійні оркестри, хори, з якими здійснювали турне краєм та за його межами. Уміло організовували обряди хрещення, весілля, похорон, свята жнив, Різдва, Великодня та інші.